Презентация на тему Ретро автомобілі

відноситься до старих автомобілів; однак, існує, дуже велика кількість

конкретних визначень. В той час, як одні дуже Широкій фактично, зараховують до класики будь-який добре збережений старий автомобіль, інші, наприклад визначення за версією «Concours d’Elegance» чи The Classic Car Club of America, розглядають в якості кінця «класичної ери» 1948 рік і ставлять інші жорсткі обмеження. В Європі надають перевагу використовувати термін олдтаймер (англ. Oldtimer) — «старовинний, раритетний автомобіль». Як правило, під цим словом мають на увазі машину, випущену більше 30 років тому. В сучасній мові також розповсюджений термін «авторетро» з не повністю усталеним значенням; зазвичай, під раритетними розуміють будь-які достатньо старі автомобілі. Високо цінні моделі олдтаймерів — предмет антикваріату й колекціонування. В наші часи існує ціла індустрія, пов'язана з колекціонуванням, відновленням (реставрацією) і тюнінгом класичних автомобілів. Символом руху любителів олдтаймерів в Європі вважається рідкісний Mercedes-Benz 190 SL (кузов W121), випущений в кількості 1800 екземплярів в 1955—1963 роках. Сучасні технології і матеріали для реставрації дозволяють відновити старовинний автомобіль в первозданному вигляді, при цьому зберігши його повну автентичність, аж до дрібниць. Але високо ціняться автомобілі, які збереглися в своєму первозданному вигляді.

автомобіль, випущений за 20 і більше років до поточної

дати і збережений в стані, який відповідає заводському (або відновлений в нього). Визначення за версією Клубу класичних автомобілів Америки Delahaye 180 1948 року — класичний автомобіль за версією СССА Клуб класичних автомобілів Америки (Classic Car Club of America) визнає класичними тільки автомобілі вищої цінової категорії, випущені в обмежених кількостях між 1925 і 1948 роками. Із критеріїв «класика» називається також дизайн — він повинен включати в себе архаїчні елементи, такі, як окремі крила, підніжки, фари і т. д.[2] Їм відповідає, наприклад, Delahaye 1948 року. В клубі є власний список класичних автомобілів[3]. Однак, дане визначення навіть в США вважається вкрай жорстким, і задля уникнення плутанини щодо автомобілів, що попали під нього, зазвичай застосовуються терміни «повна класика» чи класика даного клубу. Юридичне визначення США Юридично, більшість штатів мають обґрунтовані часом правила щодо визначення «класичного» для таких цілей, як реєстрація антикварних автомобілів; наприклад, більшість штатів характеризують це «автомобілем, а не його репродукцією, виробленого щонайменше 20 років заздалегідь до поточного року, який був підтриманим або відновленим до стану, який, по суті, є у відповідності з технічними характеристиками і зовнішністю». Незважаючи на це, в багатьох шоу американських класичних автомобілів існує типова межа від 30-х до 60-х. Приклади машин в таких шоу включають Chevrolet Bel Air, Ford T-Bucket, Dodge Charger, Chevrolet Deuce Coupe і Ford 1949 року. Тим часом, автошоу Concours D'Elegance мають престижні автомобілі, такі як Cadillac V16 або моделі Rolls-Royce до 1940 року. «Класичні» машини на таких шоу рідко заходять за 1972 рік. Будь-які машини з 1973 року наперед визначені як «сучасні модні», «екзотичні» чи «предмети колекціонування». Для цікавості, це можуть бути такі моделі, як AMC Gremlin чи Ford Pinto. Американські автомобілі є поділеними на точній ері, в якій можна ідентифікувати «класичну машину». Багато американців ділять машини за окремими періодами: безкінні екіпажі (експериментальні автомобілі 19-го століття, такі як мотоциклетні коляски Daimler), старовинні (автомобілі мідної ери, такі як Ford Model T) і класичні машини (типові машини 1930-х, такі як Cord 812 і до кінця періоду мускул-карів в 1970-х – більшість використовує 1972 модельний рік як переривання). Кінець 70-х оскаржується як «класичний», так як паливна криза 1973 року принесла кілька сумнозвісних машин, таких як Ford Pinto і AMC Gremlin. 1980-ті часто розглядають як ранній сучасний період завдяки росту японських автовиробників, таких як Toyota та Nissan.

торговельної гілки нових або використаних європейських чи азійських автомобілів

для незалежного придбання рядовими кубинцями. Plymouth 1958 року Єдиними американськими автомобілями, які можна придбати для приватного користування на Кубі (з «певними» номерами), є ці, які були попередньо зареєстровані для приватного користування й придбані перед революцією. Однак, якщо власник не має належних документів, які називають «передачею», машина не може бути проданою легально. Американські автомобілі, які були присутні під час санкцій, були збережені через любов і винахідливість. І відтоді тут класичні машини були радше стандартом, аніж виключенням. Навіть в сина президента Фульхенсіо Батисти був Corvette 1956 року. У зв'язку з постійним добрим доглядом, багато машин залишаються в добре працюючому стані лише тому, що кубинці спроможні пристосувати їх до зменшуваного джерела запчастин для підтримання на дорозі. Власники цих американців сидять на потенційній «золотій шахті», і, якби була знята блокада, могли б швидко заробити, продаючи свої машини людям, які їх колекціонують і відновлюють. З іншої сторони, багато цих машин, а особливо в службі таксі, є перетвореними, щоб приймати замінні двигуни, зазвичай радянські дизельні. На щастя, це є модифікація, яка дає машині нову «оренду» життя. Практичні обмеження довголіття двигуна, нестача запчастин і висока вартість палива після Холодної Війни (приблизно 75 американських центів за літр влітку 2002 року) змусили Кубу зробити дизельні електростанції (приблизно від 15 до 20 центів) – популярний вибір для заміни двигуна, якщо відповідний бензиновий двигун не може бути пристосованим. Chevrolet 1952 року Однак, старі американські автомобілі сьогодні на дорозі мають «відносно високу неефективність», в більшій мірі завдяки нестачі сучасних технологій. Це призвело до збільшення споживання палива, а також пособництво у важке економічне становище їх власників. З цією неефективністю, сталося помітне падіння подорожей від в середньому приблизно 3000 км/рік в середині 1980-х до менше, ніж 800 км/рік в 2000–2001. Так як кубинські люди намагаються зберегти якомога більше грошей, коли готуються до подорожей, машини зазвичай завантажені понад максимально дозволену масу і подорожують по зіпсованих дорогах, що випливає в ще більшому зловживанні до вже зіпсутих машин. Крайня нестача або дефіцит запчастин безпосередньо є результатом революції і блокади. Однак, були розмови про полегшення деяких обмежень ембарго. Колишній президент Клінтон наполіг на громадянах США, щоб мати можливість надсилати до $300 в місяць на Кубу, і на відновленні прямого поштового сполучення між Кубою і США, яке було призупинене в 1963 році. Це б дозволило сім’ям в США надсилати необхідні деталі (припускаючи, що вони можуть бути розміщені) власникам авто на Кубі для вимушеного ремонту. В даний час вважається, що існує 173,000 машин на Кубі, з яких невідомо, скільки американців є гідними дороги

Країни СНД Офіційне визначення відсутнє,

як і однозначна думка в спільноті колекціонерів. Зважаючи на тривалі терміни випуску автомобілів, характерні для радянського автопрому, а також відносно невелику кількість моделей, можна зробити припущення, що найбільш раціонально було б використовувати не часовий критерій, а конкретний список моделей, що відносяться до класичних. Колекціонування класичних автомобілів, незалежно від того, що під цим мається на увазі (від відновлення і збереження багатосерійних взірців радянського автопрому, на кшталт ГАЗ-21 чи ВАЗ-2101, до колекціонування рідкісних, унікальних іномарок і вітчизняних автомобілів, на зразок виключно рідкісного й цінного броньованого ЗІС-115, ЗІЛ-4104), набирає все більшу популярність на пострадянському просторі. Окрім колекціонування автомобілів радянського виробництва, також є колекціонування автомобілів зарубіжного і заокеанського виробництва, яких добре видно на фестивалях ретро-автомобілів.