Презентация на тему Давньогрецький і український театр

і глядачі
5.Давньогрецькі драматурги
6.Постановочна техніка театру
7.Давньогрецькі театри

на честь бога Діоніса. Спочатку Діоніс вважався богом продуктивної

сили природи, і греки зображали його у вигляді козла або бика. Проте пізніше, коли населення стародавньої Греції познайомилося з обробітком виноградників, Діоніс став богом виноробства, а потім і богом поезії і театру.

і організацію театральних вистав брала на себе сама держава,

призначаючи для цієї мети спеціальних людей.

Драми ставили на трьох святах на честь Діоніса: Малих або Сільських Діонісіях (в грудні – січні); Ленеях (в січні – лютому); Великих або Міських Діонісіях (в березні – квітні). Драматичні вистави проходили як змагання драматургів. В них брали участь три трагічних і комічних поета.

Кожний з трагіків повинен був представить по чотири п’єси: три трагедії і одну сатирову драму (це весела п’єса на міфологічний сюжет з хором, що складається з сатирів). Три трагедії, пов’язані єдністю сюжету, складали трилогію, після неї і ставили сатирову драму. Трилогія і сатирова драма складали тетралогію. Змагання продовжувалися три дні.

що перемогли, було встановлено три нагороди. Драматург, що зайняв

на змаганні третє місце, вважався потерпілим поразку. Окрім гонорару, драматург одержував від держави як нагороду вінок із плюща.

своїх трагедіях. Партія актора чергувалася з піснями хору і

складала всю п’єсу. Незабаром після Феспіда Есхіл ввів девтерагоніста, а молодший сучасник Есхіла Софокл – тритагоніста. Основні ролі виконував в драмі протагоніст.

Завдяки тісному зв’язку грецького театру з культом Діоніса актори в Греції були вельми шанованими людьми і займали високе суспільне становище. Актором міг бути тільки вільно народжений. Вони, як і драматурги, могли брати діяльну участь в житті Греції. Їх могли обирати на вищі державні посади в Афінах і відправляти як послів до інших держав.

Жрець, що зображав божество, завжди виступав у масці. Проте

в театрі класичного періоду маски вже не мали культового значення. Зате вони відповідала задачам грецького театру створювати крупні узагальнені образи. Так, наприклад, характер або сього хвилинний настрій дійової особи визначався маскою, яку надягав на обличчя актор: регочуча, скорботна, втихомирена.

до Есхіла було ще дуже мало дії. Есхіл, автор

героїко-патріотичних, піднімаючих великі історичні і релігійно-філософські теми творів, ввів 2-го актора, відкривши цим можливість більш глибокої розробки трагічного конфлікту і посилення дієвої сторони театрального уявлення. Введення 2-го актора повело за собою і розвиток діалогу, який в старій трагедії мав лише зачатковий характер.

– 406 рр. до н.е.) Із завершенням греко-персидських воєн

послідував могутній політичний і культурний підйом афінської демократичної рабовласницької держави, який обумовив новий період в розвитку грецького мистецтва. Діяльність Софокла і Еврипіда була наступним етапом у розвитку грецького театру.

СОФОКЛ

ЕВРИПІД

за своїм змістом, досягла художнього розквіту у творчості Аристофана.

Виступивши в пору інтенсивного наростання суспільних суперечностей усередині афінського суспільства, пристрасним захисником старовинної афінської демократії і виразником дум і сподівань античного селянства, Аристофан використовував театр як арену боротьби за свої ідеали.

грецького театру. В ранніх трагедіях Есхіла декорації представляли собою

масивні дерев’яні споруди (великий вівтар з кумирами дванадцяти богів в "Благальних", гробниця царя Дарія в "Персидцях", скеля в "Прикованому Прометеї")

злітали вгору і спускалися вниз за допомогою блоків, причому

від глядачів нічого не ховалося і завжди було видно мотузку і крюк, яким зачіпляли за пояс "ширяючого в повітрі" актора. Існував в старовині латинський вираз Deus ex machina (бог з машини). За допомогою цих машин на сцену з’являлося божество і легко розрішувало взаємини дійових осіб, котрі занадто ускладнилися.

відомих театральних будівель є театр Діоніса в Афінах, розташований

в священній огорожі Діоніса на південно-східному схилі Акрополя, що в подальші епохи ще декілька разів перебудовувався.

еллінізму відрізняється від театру класичної епохи. До нас дійшли

руїни театрів еллінізму, оскільки вони споруджувалися вже з каменя (хоча окремі частини будувалися ще іноді з дерева).

ст. до н.е. архітектором Поліклетом Молодшим. Цей театр, за

свідченням грецького історика і географа 2 ст. н.е. Павсанія, вже в старовині вважався найзнаменитішим зі всіх грецьких і римських театрів по витонченості своєї архітектурної форми.