Презентация на тему Марко Вовчок

— письменниця
Письменниця за кордоном
Марко Вовчок у Петербурзі
Останні роки життя
Творча

спадщина

нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих.
Т. Шевченко про Марка

Вовчка

Марія Вілінська, що ввійшла в літературу під псевдонімом Марко

Вовчок. Перші роки дитинства Марія провела в умовах поміщицького маєтку.
Її батько, капітан у відставці Віленський, був, як і мати, завжди лагідним, привітним, веселим. Раннє дитинство майбутньої письменниці проходило в селі Єкатерининське на Орловщині. Коли Марії минав усього сьомий рочок, а двоє менших братиків були ще зовсім маленькі — помер батько. Мати одружилася з поміщиком-гультяєм, який, граючи в карти, промарнував маєток, брутально ставився до кріпаків, за що ті хотіли його вбити. Звідси йдуть перші зародки критичного ставлення майбутньої письменниці до сваволі поміщиків. Щоб уберегти дочку від тяжких вражень, мати часто відвозила її до своєї двоюрідної сестри Писарєвої. Два роки дівчина жила і вчилася у приватному пансіоні в місті Єльці, а потім її віддали в другий клас одного з пансіонів у Харкові, де термін навчання тривав чотири роки.
У харківському пансіоні викладалися різні науки, але найбільше уваги приділялося французькій мові, музиці, танцям, вихованню світських манер і вмінню поводитися в шляхетному товаристві. Віленська ставилася до науки серйозно, вчилася старанно, багато читала. Закінчила вона пансіон 1848 року, після чого поселилася в Орлі у тітки Мордовіної.

як виховательку своїх дітей — хлопчика шести й дівчинки

п’яти років. Увесь вільний час майбутня письменниця проводила в бібліотеці Мордовіних за читанням творів Пушкіна, Гоголя, Лермонтова, Некрасова, Тургенєва, зарубіжних письменників. У будинку Мордовіної проводилися літературні вечори, де були представники прогресивної інтелігенції. Серед учасників цього гуртка був і засланий в Орел за діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві студент Київського університету Панас Маркович. Одружившись із ним 1851 року, Марія Олександрівна виїхала на Україну.
Спочатку подружжя оселилося в Чернігові, де Панас Маркович співробітничав у редакції місцевої газети та збирав різні матеріали з народного життя. Марія Олександрівна допомагала своєму чоловікові. У збірці «Народные южнорусские песни», виданій А. Метлицьким у 1854 році, вміщені деякі пісні, записані Марком Вовчком.

до голосу народу. Доля народу, трагедія жінки-кріпачки будили творчу

думку. Усе це впливало на формування демократичного світогляду письменниці. Вивчати життя трудового народу, збирати його усні твори продовжувала Марко Вовчок і пізніше, переїхавши з чоловіком до Києва, а потім до Немирова. У повсякденних розмовах з народом, у його піснях і казках вона знайшла багатющий матеріал для своєї літературної творчості, унаслідок чого в 1857 році вийшла збірка її творів «Народні оповідання» під псевдонімом Марко Вовчок.

з сином Богданом (так вона назвала його на честь

Хмельницького) виїхалаза кордон. Вона мала намір підлікуватися і ознайомитися з життям людей, які не знали кріпацтва. За кордоном письменниця жила до 1867 року. Побувала вона в Німеччині, Англії, Італії, Франції. Лікуючись у Німеччині, Марко Вовчок познайомилась із російськими вченими, які перебували тоді за кордоном,— Сєченовим, Менделєєвим та композитором Бородіним. Живучи за кордоном, письменниця співробітничала в журналі «Современник» та в ін. виданнях.
У цей час були написані української мовою «Ледащиця», «Лимерівна», «Три долі», російською «Глухой городок», «Червонный король», «Тюлевая баба» тощо; багато перекладено зарубіжних авторів — Жуля Верна, В. Гюго, Г. К. Андерсена, Дж. Грінвуда й ін. Деякі твори Марка Вовчка, перекладені нею на французьку, були надруковані в Парижі. Особливим успіхом користувалася повість «Маруся». Перебуваючи за кордоном, Марко Вовчок не поривала з батьківщиною: пильно стежила за розвитком антикріпосницького руху, ходом підготовки реформи, літературним життям.

повертається в Петербург. Усією душею рветься в Україну, але

обставини складалися так, що ця мрія не могла здійснитися. Смерть чоловіка дуже вразила Марію Вілінську. За десять наступних років Марко Вовчок переклала кілька десятків творів зарубіжних письменників і вважалася одним із кращих російських перекладачів ХІХ ст. Письменниця усе своє свідоме життя була одним із активних і мужніх борців за емансипацію жінок, за рівність їх з чоловіками. Вона гостро виступала проти забобону про жінку як істоту нібито нижчу в розумовому і фізичному відношеннях, створену тільки для домашнього вогнища. Вважаючи письменницю «політично неблагонадійною», чиновники Третього відділу імператорської канцелярії завели на неї справу.

багато доброго і злого, радості й смутку, відданості й

зрад, успіхів і поразок, захоплень і розчарувань. На її долю випали люті нападки, мстиві наклепи, незаслужені образи заздрісників та недоброзичливців, зокрематих «братів і сестер по перу», які вважали, що вона «вкрала» їхню славу. Як і кожній людині, їй були притаманні болючі переживання, обурення й ненависть, скорбота й туга, але вона цього ніколи не показувала, не вступала в суперечки, не намагалася захистити себе, ні за яких обставин не поступалася своїми принципами. Живучи в Україні (на Київщині в Богуславі та селі Хохітві), вона збирає фольклорні матеріали. У ній прокинулася колишня Марко Вовчок — вона знову береться за перо. Але з переїздом до Нальчика веде замкнений спосіб життя. Серцева хвороба дедалі загострювалася, з’явилася задишка. 10 серпня 1907 року письменниця померла в Нальчику; похована в саду на власній садибі, яка пізніше стала легендарним музеєм-заповідником.