Презентация на тему 7. Німецька класична філософія

організує матерію не тільки по роду, але по ступеням».

теорія неба».
Визнає можливість об'єктивного існування речей поза свідомістю людини.
Світ

і дією має емпіричний характер (факт буття), а не

утворення Сонячної системи з газопилової хмари.
обґрунтовує відносність руху і спокою,
в біології займається питаннями систематизації видів тваринного світу,

чистого розуму»
людина перш ніж з'ясувати сутність речей повинна встановити

Агностицизм
(1) сумнів стосовно можливості самого пізнання, то що природа – це річ-у- собі (ноумен).
(2) познаємо природу як річ-для-нас (феномен)

досвіду, звідси зовсім не витікає, що воно цілком походить

Трансцендентальним (від лат. transcendere — переступати) є все те, що виходить, переступає за межі чуттєвого досвіду, не дається в ньому, тобто є апріорним.

здатністю людини і носить апріорний (додосвідний) характер.
Емпіричне знання

Усі досвідчені, емпіричні судження синтетичні, оскільки вони розширюють наші знання.
чи можливі апріорні синтетичні судження або вони по своїй істоті аналитичны, тобто носять пояснюючий характер і не дають ніякої надбавки до знань?

Достовірність знань цих наук обумовлена наявність у свідомості апріорних

апріорних форм чуттєвого споглядання (простір і час),
розуму (понять)
синтезу чуттєвого різноманіття і понять розуму.

і просторі. Світ не має початку і в часі,

«Існує свободна причинність. Немає ніякої свободи, все здійснюється у світі тільки за законами природи». 4. У світі є необхідна сутність як його причина. Немає ніякої абсолютно необхідної сутності у світі, ні поза ним.

свідомості складає апріорний принцип, що вимагає, щоб моральні норми

три такі максими:
Поступай згідно з правилами, які можуть стати загальним законом.
У своїх вчинках виходь з того, що людина є вищою цінністю; його ніколи не можна використати тільки як засіб.
3. Усі вчинки мають бути орієнтовані на загальне благо.

судження”
«естетичне» - у значенні «чуттєве
прекрасне є судженням, яке у

естетичне задоволення є задоволенням, зумовленим станом гармонійної відповідності двох здатностей — уяви, яка є вільною, та розсудку, який привносить закономірність.

загальності та необхідності судження смаку, хоча воно є частковим

трансцендентальний метод у естетичній сфері
за естетичним судженням визнається претензія на загальне та необхідне значення
аналітика смаку розглядається не як логічна категорія

чистий розум і Я – це тіло в тілесному

пізнання, від найпростішої до найскладнішої
Основою цієї системи може виступати

«філософія самосвідомості».
початкова дія суб’єкта – рефлексія, що означає відображення.
занурившись у само себе, Я у своїй діяльності породжує не-Я

і є «Діло-Дія», або «Акт-Продукт».
світ, в якому ми

Прикладом продуктивної уяви є різні міфологічні образи: кентавр, химери тощо
Таких живих істот немає, а тому це образ продуктивної уяви
елементи, з яких складається цей образ, заданий дійсністю.

Фіхте наполягає і на зворотньому зв’язку: немає репродукції без

Сприйняття предмета, не існує незалежно від нас, щось сприймається в якійсь якості.

теоретична – свідома і вільна.
Теоретик здатний контролювати діяльність

такого роду конструювання складає основу духовного життя кожної окремої людини
продуктивна уява, переконаний він, більшою мірою забезпечує істинність наших знань

перетворення світу.
Внутрішнє переживання залишається тільки томлінням, якщо воно не

всяка дія, врешті-решт, покликана, щоб застосувати саме Я.
Головне завдання людства, доводить він, полягає у перетворенні природи, суспільства і самої людини

який мислиться як якесь родове Я, тепер посідає вже

моральність тут виявляється лише ступенем у напрямку до релігійного споглядання,

охоплює собою все, що може бути мислимим.
Діяльність суб'єкта,

Я» не є індивідуальним Я, або субстанцією. «Я» — це абсолютна умова для послідовного, наукового мислення.
Крім тези про існування «Я», ми можемо виділити протилежну тезу — «не—Я».

«не—Я», протиставляє їх одне одному в межах абсолютного «Я»
«не—Я»

Антитетичний метод
антитези не виводять із першої тези шляхом переходу до протилежного, а ставлять поряд із тезою.
Щоб дійти усвідомлення діяльності «Я», слід мати здатність розуму до цього

зробити вибір на користь ідеалізму, на боці якого самостійність

свідомість як похідна підстава, як діяльнісний принцип, проясняючи тим самим основні завдання науковчення як пошуки основ досвіду в самій свідомості внаслідок вільного акту мислення.

нормативна вимога
“Споруди своє Я, створи себе”
суб’єктивний ідеалізм став

не тільки як частина або явище природи, а й

«ступени» свободи
доступність свободи людям залежно від рівня історичного розвитку суспільства, в якому індивід перебуває, а не від індивідуальної мудрості
існують різні ступені свободи, зумовлені відмінностями історичних епох.

духу (1795–1854) .
Натурфілософія
природа проходить ряд якісно відмінних ступенів,

в природі реально існуючих «динамічних протилежностей».
Вчення про динамічні

Природа є становленням духовного початку «інтелігенції»;
якщо в людині духовність усвідомлює себе, то в природі вона — несвідома.
через усю природу проходить протилежність об'єкта і суб'єкта.

магніту
Принцип поділу на протилежності впроваджується для розгляду явищ органічного

Уся природа — великий організм, у якому протилежності гармонійно поєднуються в єдності.
не живе породжується з неживого, а навпаки: мертве тіло - продукт життєдіяльності, результат смерті живого

є несвідомою, животворною, немислячою.
природа історично давніша за свідомість
Виникнення свідомості

Механіцизм, хімізм, організм – це не тільки форми самої природи, але й також форми мислення про неї, тобто категорії.
виводить мислячий дух із самої природи

первинності суб'єктивного «Я» стосовно об'єктивного.
Суб'єктом ізнання може бути тільки

ступені розвитку свідомості:
свідомість починає з почуттів, потім підіймається до рівня інтелігенції, досягає межі рефлексії, остаточно завершується актом волевиявлення, з якого починається практичне «Я».

себе як обмежене з боку «не— Я».
(2) до зовнішнього

природі присутня тенденція до одухотворення, а в діяльності людини – до опредмечування духу.
надрах природи криється щось, аналогічне художньому генієві, але творить природа несвідомо.
у продуктах природи ми вбачаємо сліди розуму
розуміння своєрідного історичного закону

об'єктивне — неподільні»
«абсолютним може бути лише самопізнання безумовної тотожності».
Зустрічаються протилежності

бездоганне, у світі речей, навпаки, — поділене, множинне, неосяжне, змінюється

Саморозподіл Абсолюту, єдиного тотожного самому собі початку, має своєю метою самопізнання єдиного, своє власне самоусвідомлення Абсолюту.

без існування людини як протилежності, яка має здатність до

Розвиток Абсолюту має цілепокладаючу форму.
Крайні ступені його на одному полюсі дають матерію, а на протилежному — ідею, істину пізнання.

абсолютно неприпустима в мисленні.
суперечність помислити неможливо, то вона

речей.
на долю науки випадають лише банальності
все важливе й суттєве

пізнання вічних істин вважає можливим тільки для геніальних одинаків.
Геній – це перш за все розвинена інтуїція, розвинена здатність споглядання.

всіх формах релігійності
Міфи не потребують тлумачення, вони мають власний

Віра – це єдиний шлях до усвідомлення Абсолютної тотожності буття.

безтілесної душі або нашого тіла.
Мислення є функцією тіла культури,

світу Поняття
без втілення у предметний світ, тобто без опредмечування,

природний і соціальний світ є результат самовідчуження Абсолютного Духу.
хоча, на відміну від природи, в особі людини Дух усвідомлює себе як вільний суб’єкт.

виявляє справжню суть і сенс буття
мистецтво, релігія і природознавство

Логічна культура повинна ґрунтуватися на визнанні факту, що і мислення, і основа світу – це одне і те ж.
світу є Абсолютний Дух у формі Поняття.
об'єктивний ідеалізм Гегеля часто називають панлогізмом.
"усе дійсне розумно, усе розумне дійсно"

Для цього йому необхідно «дозволити» спиратися на протиріччя.
Кантівська діалектика

Містичній інтуїції Шеллінга Гегель протиставляє розум як здатність осягати і вирішувати протиріччя.
Традиційна логіка прагне уникати суперечностей.
Гегель стверджує протилежне

моментів: окремого, загального і особливого.
Причому кожен з них є

повинні займатися одним і тим же предметом, а саме

Критика метафізики
істина не вичерпується готовими результатами.
Істина – це процес
Істина відносна
Вона перетворюється на процес уточнення відносної істини та її розвитку, без чого не можлива будь-яка наука.

міра: сутність – видимість, тотожність, відмінність, суперечність, основа, явище,

Категорії якості і кількості.
Якість це те, без чого об'єкт існувати не може.
Кількість байдужа до об'єкту, але до певної межі.
Кількість плюс якість є міра.

переходу кількісних стосунків в якісні:
при зміні кількісних стосунків після

2. Закон напряму розвитку (заперечення заперечення):
Діалектичне заперечення: зберігається щось від першого об'єкту - відтворення цього об'єкту, але в іншій якості. (Вода – лід).

між формою і змістом, можливістю і реальністю.
Причина розвитку

Спочатку тотожність, але потенційно таїть відмінність.
Тотожність - відмінність - протилежність.
Боротьба веде до трьох результатів: взаємне знищення, ілюмінація однієї із сторін або компроміс.

але необхідний бік діалектичного мислення.
2сходинкою є негативний розум

3 сходинка – спекулятивний розум, якого не спроможне досягти мислення, спрямоване на кінечні природні речі.
Завдання: розглянути логічні форми в процесі їхнього розвитку від абстрактного до конкретного

за певною схемою: твердження, або покладання (теза), заперечення цього

кожне явище в природі (оскільки природі є віддзеркалення логіки, розумності)
суспільстві і духовному житті людини проходить такий потрійний цикл розвитку.

мислення, Дух.
субстанція, яка складає суть і першооснову усіх речей.

саморозвиток

ідея" розкривається в її загальному змісті у вигляді системи

категорії - поточні чисті думки, що знаходяться в стані безперервного мимовільного руху
чисті думки і східці розвитку ідеї вони, самі по собі, змістовні і тому складають суть речей.
за змістом категорії не потребують чуттєво-сприйманого матеріалу.

точніше, перетворюючись на природу, "Абсолютна ідея" опредмечує себе
відчужується від

є суб'єктивний дух.
на трьох рівнях: антропології, феноменології і психології.
Антропологія

феноменологія досліджує перетворення душі на свідомість по східцях: свідомість - самосвідомість – розум
психологія показує теоретичні і практичні здібності духу.

дух охоплює сферу соціального життя і розуміється як надіндивідуальна

Вищою формою самореалізації Абсолютної ідеї є Абсолютний дух.
Абсолютним духом Гегель розуміє сукупну духовну діяльність людства
до неї відносяться мистецтво, релігія і філософія

Вона є «процесом усвідомлення свободи».
три етапи у світовій історії:
1

2- греко-римський світ, в якому було відомо, що вільні деякі, тобто вільні громадяни
3 - християнсько-німецький світ, коли прогрес в усвідомленні ідеї свободи дійшов до того, що вільні всі.

що змушує людські пристрасті працювати на себе
видатні особистості вірніше

свобода – це усвідомлена людиною необхідність.
Преформізм - передзаданість будь-яких законів, у тому числі й історичного буття.
Людина – творець існування, але не суті історії.

(1804–1872).
«Сутність християнства».
У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність,

абсолютна цінність.
слід говорити не про окремих людей, а

В людині все є цінним: емоційне та психологічне життя є не менш важливим, аніж розум
людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини.

найвищої цінності, як до бога.
коли вона бачить божественне

стосунки між людьми мають включити в себе закон Любові як деяку надцінність,
дати йому увійти в «серце» людей, змінюючи вплив релігії.

є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та

критикувати релігію означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів.
Перетлумачений таким чином зміст релігії саме й веде до справжнього розуміння сутності людини.

природа, породження якої – людина.
відмова аналізувати абстрактну матерію, якій

Центральною проблемою філософії, повинна бути людина як тілесна, природна істота
питання про тотожність мислення і буття, набуває вигляду психофізичної проблеми, тобто співвідношення душі і тіла.

про світ.
відчуття людини здатні фіксувати суттєве у навколишньому

людина спроможна не тільки бачити, чути, відчувати, але й розуміти сприймане.
бачити красу форми і гармонію світового цілого.
Тільки людина здатна до незацікавленого споглядання.

оскільки задана природою.
людина, може жити у відповідності до

Релігійні погляди виникають тоді, коли у мислення людей виникає образ Абсолюту
Будь-яка релігійна віра, є наслідком такого відчуження.
врешті-решт, релігійні почуття є проявом родової сутності людини.