Презентация на тему Макровизначення в мові С (С++)

макровизначення виду:
#define MAX_SIZE = 10
або
#define MAX_SIZE 10;
є помилковими.
Допускається

визначення макросів з параметрами – звертання до них виглядає як звертання до функцій. Багато стандартних функцій бібліотек С/С++ є макровизначеннями.
Директива #undef <ідентифікатор> зупиняє дію ідентифікатора, який був визначений раніше і дозволяє його повторне визначення в інших цілях.
Операція ## препроцесором сприймається як операція конкатенації (тобто зчеплення або з'єднання).

ідентифікатором макросу та круглою дужкою, що відкриває список його

параметрів, пробілу немає.
Приклад:
#define cube(x) x*x*x
int main ()
{
int i = 1;
float x = 1.0;
cout << cube (i) << endl;// універсально для всіх
cout << cube (x) << endl;// типів параметрів!
}
#undef cube

#define concat(left, right) left ## right
int main ()
{
//

визначаємо складений ідентифікатор ab
int concat (a, b) = 100;
// використовуємо цей ідентифікатор
cout << concat (a, b) << endl;
}

? x : y
int main ()
{
int i =

1, j = 2;
float x = 1.0, y = 2.0;
int m = max(i, j);
cout << m << endl;
float f = max(x, y);
cout << f << endl;
}

у наступних викликах:
int main ()
{
int i =

10, j = 20;
float x = 10.0, y = 20.0;
cout << cube (i + j) << endl; //???
cout << max (x, y) << endl; //???
}
Останній рядок взагалі приведе до синтаксичної помилки – низький пріоритет умовного виразу диктуватиме першочергове виконання потокових операцій << :
(cout << (x > y)) ? x : (y << endl);

((x)*(x)*(x))
#define max(x, y) (((x) > (y)) ? (x) :

(y))
Тепер їх використання не приводить до проблем:
int main ()
{
int i = 1, j = 2;
float x = 1.0, y = 2.0;
cout << cube (i + j) << endl; //!!!
cout << max (x, y) << endl; //!!!
}
Проте – чи правильно ви визначите результати звертань:
cout << cube (i++) << endl; //???
cout << cube (++i) << endl; //???

компіляцією програмних файлів. Для підключення так званих header-файлів (файлів

заголовків), тобто файлів, які містять визначення констант та макросів, декларації функцій, класів, шаблонів, тощо, використовуються директиви
#include <ідентифікатор header-файлу>
та
#include “ідентифікатор header-файлу”
У першому випадку відповідний файл має знаходитись у системних директоріях, а в другому – у поточній директорії, яка і містить файл, що компілюється.

компіляції – керування роботою препроцесора.
Це директиви #if, #elif, #else

та #endif. Порядок
їх використання наступний :
#if константний_вираз_1
// тут деякі директиви
#elif константний_вираз_2
// тут деякі директиви
#else
// тут деякі директиви
#endif
Якщо цілий константний вираз у директиві #if має
ненульове значення (ІСТИНА), то при компіляції
включаються всі наступні рядки до #elif або #endif або
#else (elif діє як гілка else-if).

3
#if VERSION == 1
#define INCLUDE_FILE "file_1.h"

#elif VERSION == 2
#define INCLUDE_FILE "file_2.h"
#else
#define INCLUDE_FILE "file_3.h"
#endif
#include INCLUDE_FILE

використовують наступні директиви:
#ifndef
#define

// код, який

включається у компіляцію

#endif

Перша директива перевіряє, чи був визначений <ідентифікатор> директивою #define . Якщо ні, то наступна директива його визначає і при компіляції включається текст аж до директиви #endif.

існуючого типу.
Приклад.
typedef unsigned short WORD_;
Тепер WORD_ є новою назвою

для типу unsigned short. Тому допустима декларація:
WORD_ val; // val має тип unsigned short
Приклад.
typedef struct //визначаємо структуру matrix
{
float mas [NR][NC];
int nr; int nc;
} matrix;
Тепер matrix є назвою для структури визначеного
вище типу.