Презентация на тему Рослинні символи українців

до різних речей, тварин, а особливо рослин, тому що

з давніх-давен вважали їх святинями свого народу. Їхні образи використовувалися в обрядах і звичаях, в пісенній народній творчості. Їх вишивали на рушниках, сорочках, серветках …
Часто вони приходять до нас із легенд.

соняшник, мальви.. здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць

народу, засвідчують любов до рідної землі.

Символи - святині

народження Всесвіту, була символом вогняної трійці: Сонця, Місяця й

Зорі. Тому і назву свою одержала від давньої назви Сонця – Коло. А оскільки ягідки калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Через це й весільні рушники рясніють її пишними гронами.

Калина

із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід

на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина, калина - мати, калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина».

Калина

калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця

архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу:
У діброві при долині вітер повіває,
Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає.
Ой червоні тії сльози з стрілецької рани,
Впав бідненький при долині, більше вже не стане
Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:
А на тій могилі червона калина,
За стрільцем ридає молода дівчина.

Калина

краплини дівочої крові, які бризкали з-під ворожого ятагана, були

підхоплені вітром, рознесені по лісах і долах, по берегах рік озер... І де вони падали, там виростали кущі червоної калини. А на місці порубаних дівочих тіл виросли кущі калини – “гордовини” з червоними та чорними, мов запечені краплини дівочої крові, ягодами. З тих пір і ростуть кущі калини то над водою, то попід лісом, то десь над яром, а то й біля могили примостяться, навіваючи журбу, смуток, спогади.

Калина

і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю,

благородний порив виборювати та відстоювати свободу й гідність людську.
Цілу довгу холодну зиму палахкотять рубіновим намистом на калині яскраво-червоні плоди. А коли уважно глянути на зернину, вийняту з ягоди, то можна побачити, що вона нагадує маленьке серце.

Калина

щастя, краси, багатства, здоров´я та символом зв´язку з потойбічним

життям. На весіллях калиною оздоблюють коровай та вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невин- ність, а також одяг молодого та весі- льні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини. Дівчата садили цей кущ і на могилах коханих. Перед розлукою або, освідчуючись у коханні, дарували кетяг калини.

Калина

З нею в народі пов´язували уявлення про світове дерево,

що єднає людину з небом. Це дерево життя. У древніх слов´ян воно уособлювало священного Бога сонця Ярило, що давав лю- дям вогонь. Мавка в “Лісовій пісні” Лесі Українки раптом перетворюється у вербу з сухим листям та плакучим гіллям.

Верба

– скрізь вона була прикрасою українського села. “Верба біля

криниці – не будеш мати п´яниці, верба коло городу – відверне шкоду, верба біля брами – Господь з вами” – так говорили в народі.

Верба

беруть воду біля криниць, поруч з якими росте верба.

Ця рослина - народний прогностик. У жарку погоду вона “плаче” і це говорить про те, що погода ще буде сонячна і тепла.
Людям із затяжною хворобою допомагала верба, їхній одяг вивішували на вербових гілках, поки він не зтлівав, пропаде одяг – пропаде і хвороба. 

Верба

виганяли на пашу худобу.
З верби робили колиску,

аби дитина сон гарний мала та злії духи їй не ввижалися.
З неї витесували палицю, якою вимішували їжу, аби спокій всередині робився.
“Вербичка молодить личко” – так говорили наші бабусі.
Зібраних з верби хрущів хлопці кидали за пазуху, аби гроші водилися.

Верба

при куті тримає. А якщо перед тим сопілку намочити

у джерельці, то корови даватимуть багато молока. Вважали, що коли виросте із освяченої на вербному тижні вербового прутика дерево, буде воно дуже помічним старим людям на схилі літ від усякої нечистої сили.

Верба

не розділив.
Вважали, що коли вербовим віничком обмести стіни

в хаті – все недобре, що є при ній, упаде додолу. Заметеш віничком долівку, винесеш на подвір´я, а ввечері спалиш, щоб в чотири кінці летіло – очиститься господа від усякого зла.

Верба

який вважався священним деревом, оселею Богів, небесними вратами, крізь

які божество може з'явитися перед людьми. Дуб виступає в ролі світового дерева: він символізує світову вісь, з'єднуючу верхній та нижній світи, живих та померлих предків, знаменуючи центр Всесвіту.

Дуб

шляхетність, вірність. Це дерево було присвячено верховним Богам-громовержцям: у

Греції — Зевсу, у Давньому Римі — Юпітеру, у Німеччині — Донару, у литовців — Перкунасу, у слов'ян — Перуну.

Дуб

За думкою Дж. Фрезера, давні люди вважали, що «великий

бог неба, об'єкт їхнього культу, чий жахливий голос долітав до них у розкатах грому, полюбив дуб більше за інші дерева і часто сходив на нього з грозової хмари у вигляді блискавки, залишаючи на згадку про свій візит розщеплений, обвуглений стовбур та спалене листя. Такі дерева були оточені ореолом слави, тому що в їхньому руйнуванні бачили руку великого Громовержця». Місце, куди вцілювала блискавка, ставало священним.

Дуб

вершка дуба, висушувала на полудневому сонці. Робилося це для

того, щоб силу свою хлопчик брав не лише від дуба, а й від сонця. Дубові листочки рвались з примовою, коли жінка підходила до дуба з кошиком, в якому святила на Великдень паску й уклонялася до дуба : “Гей дубе, мій діду любий, ходи в господу до мого роду, на мого сина дай свою силу, щоб злії духи його не косили, на мого сина дай свої моці, щоб був з Ісусом у кожному році.”

Дуб

дубовими гілочками уквітчували хату, встеляли долівку з весни до

осені. Щоб хлопець був сильним, як дуб, йому у першу купіль клали три дубових листочки.
Ліжко обов´язково збивали з дубових дощок, щоб на ніч чоловік набирався сили від дуба.

Дуб

весни, краси,

мужності. В українському фольклорі вишня символізує красу убогої дівчини, її молодість. З вишневих гілок українські предки варили ритуальний напій, який неодмінно вживали на Новий рік, Зелені Свята, Купала. В українському народі складено багато фольклорних та авторських пісень, в яких оспівуються вишні, вишневі садки.

Вишня

дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо,

осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах.

Барвінок

плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на

голову княгині — молодій, — було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в городець, де спеціально садили барвінок чи в сад, парк або до лісу, особливо грабово-букового, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні й балади.

Барвінок

прополюють і доглядають красні діви (лісні), щоби він розкішно

ріс і цвів. Ним обсаджували кринички-джерела, його садили в криницях поміж каміння, ним прикрашали посуд на Водохреща.

Барвінок

– символ вічного кохання, сімейного благополуччя, символ життя, безсмертя

людської душі. Він прикрашає весільний вінок, груди нареченого, гостей, весільний коровай.

Барвінок

у церкві, а в цей час налетіли татари і

намагалися захопити молоду, аби продати її на невільничому базарі. За легендою, в сутичці гинуть гості, наречений, а дівчина у вінку втікає до лісу. Її наздоганяє татарин, ловить за стрічки, вінок падає, а разом з ним і дівоча голова, яка стає криничкою, а вінок довкола проростає барвінком. Такі кринички часто трапляються на Прикарпатті.

Барвінок

так органічно ввійшли в сільський колорит, що їх стали

вважати символом України. Вони згадані в ряді художніх творів, народних і сучасних піснях, казках, бувальщинах та вишиванках. На сьогоднішній день вони є головною прикрасою не лише сільської місцевості, але й міської, тому що дають яскраві, соковиті кольори протягом літа і осені.

Чорнобривці

праці й достатку, сили і добробуту. Він - чи

не найсильніший серед квітів, що знайшов своє місце під Сонцем, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою схожу на Сонце голову. Тож Сонце його не засліплює, а це означає, що він не боїться осліпнути від успіхів чи досягнень.

соняшник повертає за Сонцем свою голову, так і людина

думкою, словом і ділом звернена до своєї Вітчизни. Як Сонце для соняшника - єдиний і незамінний орієнтир, так і для людини Батьківщина - єдина і найвища цінність.

Це зілля, яким можна причарувати когось. Через це в

народі називають його любчик, люби мене, приворотне зілля.

любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської

хати. Уособлює духовне коріння людини, її вірність духовній спадщині предків.

мак символізує щедре відтворення життя. Він постійний атрибут богині

шлюбу і родючості. На Україні здавна існував оригінальний звичай: щоб паралізувати дію відьми - обсипали маком певні місця. Мак повинен бути дикий – самосій і освячений на св. Маковія - 14 серпня. Якщо таким маком обсипати дім, то можна бути спокійним – це захистить від усіляких відьомських хитрих підступів.

Мак

треба взяти освяченого на Маковія маку, піти десь у

поле до кринички і посипати – то буде дрібний дощ. А як сипнути в криницю разом жменю – то буде злива.
Вважають, що мак завжди щедро росте на полях битв. Народ стверджує: “ Це не квіти, це кров загиблих, котра піднімається до нас із землі і, перетворившись на криваві квіти маку, просить нас молитися за упокій їхніх грішних душ”. Звідси, мабуть, походить спосіб залякування дітей: не ходити на макові поля, оскільки ці квіти висмоктують кров.

Мак

посуду, в кованих виробах, у різьбленні, в барельєфному прикрашанні

житла, у розписах печі в хатах, гончарних виробах, у гравюрі, а також, в окремому виді української творчості - в писанках.

Символи - святині