Презентация на тему Дмитро Степанович Бортнянський

він досягнув од­нієї з найбільших висот у творчій та

службовій кар'єрі, яка тільки могла су­дитися українцеві у можновладній ієрархії Російської імперії. Саме при ньому набула світової слави Придворна співацька капела у Петербурзі, якою він керував майже 30 років. Провідні музичні критики Росії XIX ст. нарекли його "дідусем російської музики" (і це при тому, що її "батьком" визнано М.І.Глінку).

духовних хорових творів, зокрема в жанрі хорового концерту а

сарреііа, кілька зразків якого визнані світовими шедеврами. Останнім ча­сом Бортнянський повертається до нас і як визначний автор світської му­зики доби класицизму — опер, камерно-інструментальних та камерно-во­кальних творів.
Вже друге століття поспіль не вщухають дискусії й довкола того, "якої національності" музика Д.Бортнянського — української, російської чи "за­гальноєвропейської".

композитор Михайло Вербицький свого геніального попередника Дмитра Бортнянського. А

згодом, всього через півтора століття, у страшні для українства часи радянською владою вже насаджувався стереотип про Бортнянського, як про нібито щось старе, несучасне і вже давно нікому не цікаве. Слава Богові, пройшло ще кілька десятиліть і сучасне покоління вже намагається зрозуміти усю велич хорового корифея родом із Сумщини. І тому зараз відкриваються очі навіть багатьом заскорузлим скептикам: виявляється, що саме на закладених Дмитром Бортнянським традиціях барокового співу виросли багато видатних музикантів не лише України та Росії, а й світової спільноти!

стародавньому українському місті Глухові у родині заможних міщан. Батько

май­бутнього композитора — Степан Васильович Бортнянський — походженням з Галичини, осе­лився у Глухові за декілька років до народження Дмитра, а в 1755 р. здобув чин козацького сотни­ка. Мати — Марина Дмитрівна Толстая — була простого походження (прізвище Толстая — від першого чоловіка). Через брак достеменних відо­мостей про дитинство Д.Бортнянського немож­ливо стверджувати, яким чином атмосфера то­дішнього вплинула на становлення майбутнього маестро.

навчався у Глухівській співацькій шко­лі — найважливішому музичному навчальному

закладі тодішньої Російської імперії. Адже саме з числа учнів цієї школи здійснювали набір співаків до Придворної співацької капели у Петербурзі! В один із таких наборів невдов­зі потрапив і малий Дмитро.
Сталося це у 1758 р., коли хлопчикові було ли­ше 7 років. Першим музичним наставником Д.Бортнянського у Петербурзі був Марко Полторацький — тодішній уставник (керівник) Придворної капели і теж українець. При капелі діяла музична школа, де всі малолітні капеляни мали пройти обов'язковий курс навчання. Відомо також, що юний Борт­нянський паралельно навчався у Кадетському корпусі й разом з іншими його вихованцями брав участь в оперних виставах.

Марко Полторацький

і 1764 роках, Дмитро виконав складну жіно­чу партію (адже

їх здебільшого доручали саме юним співакам) в опері Г.Раупаха "Альцеста", а згодом, у 1765 р., він у тій самій опері вже співав чоловічу партію (Адмета). Дзвінкий, сріблястий голос і прекрасна зовнішність юного Бортнянсь­кого припали до душі самій імператриці Єлизаветі Петрівні, яка, за слова­ми одного з перших біографів митця Д.Долгова, ставилася до нього із мате­ринською турботою. 

імператриця Єлизавета Петрівна

півчих Придворної капели, починає вивчати іноземні мови — французьку,

італійську та німецьку, знан­ня яких знадобилося в його подальшому житті. Поворотним етапом "капелянського" періоду життя Бортнянського став початок занять із відомим італійським композитором Бальдассаре Галуппі, який працював при Російському імператорському дворі. Він невдовзі й по­рекомендував відрядити юного митця до Італії для продовження музичної освіти.

Бальдассаре Галуппі

мистецтва", в Італії — це період не лише інтенсивного

творчого са­мовдосконалення, не лише становлення Бортнянського як композитора, але іі стрімкого сходження щаблями міжнародного визнання. Основним місцем перебування Бортнянського в Італії була Венеція, де він продовжував заняття у Б.Галуппі — директора консерваторії "Оspedaletto a Santi Jovanni e Paolo" ("Малий притулок святих Іоанна і Павла"). Інші місця перебування Бортнянського — Флоренція, Рим, Мілан, Неаполь, Модена і Болонья з її відомою на всю Європу Болонською філармонічною ака­демією — своєрідним "нерестом музичного класицизму". В Болоньї він нав­чався у найавторитетнішого на той час музичного теоретика Джамбаттіста Мартіні.

Джамбаттіста Мартіні

це три опери, прем'єри яких пройшли з чималим успіхом:

"Креонт" (1776 р.), "Алкіл" (1778 р.); обидві опери вперше були поставлені в театрах Венеції, згодом йшли в інших містах Італії), "Квінт Фабій" (1779 р., м.Модена). Витримав Бортнянський "оперний іспит" і в Римі та Болоньї, публіка яких вважала­ся найбільш досвідченою та бескомпромісною в оцінках. Вже у цих ранніх творах композитор виявив себе як типовий представник музичного класи­цизму. Зокрема, він педантично (і високопрофесійно) дотримувався тради­цій італійської опери-sегіа.

"Алкіді", простежуються й окремі мелодії, надто близькі до українських

на­родних пісень. "Українськість" проступає і в фактурних прийомах, зокрема у веденні двох верхніх голосів паралельними терціями ("терцевою второю"), співі усього складу хору в октаву чи в унісон тощо. У творах пізнішого, "зрі­лого" Бортнянського це стане звичним. Україна жила в його душі, пройма­ючи її своїми піснями. Поряд з операми Бортнянський створював і перші інструментальні ком­позиції, хорові твори для католицького богослужіння — "Аve Магіа", "Salvе Regina", "Dехtега Dоmіпі" на канонічні тексти латиною, хорову месу ні­мецькою мовою. Привертає увагу також написаний на текст німецькою мо­вою хор "Російська вечірня" ("Russischer Versperchor"), де виразно просте­жується вплив київського розспіву, втілена загальна інтонаційна "аура", притаманна православній літургії. В Італії Бортнянський виявляє себе і як колекціонер живопису.

який тоді та­кож працював в Італії, скульптором Іваном Мартосом.

Пізніше ця дружба увінчається встановленням мармурового погруддя композиторові (роботи Мартоса) у Придворній співацькій капелі в Петербурзі. Лишається загадкою те, чи спілкувався Бортнянський з іншим визнач­ним композитором-українцем Максимом Березовським, який перебував в Італії у той самий час. Відомо лише, що Бортнянський, як людина виваже­на й поміркована, на відміну від гарячкуватого, романтичного Березовського, не надто поспішав на батьківщину (тобто в Російську імперію).

Максим Березовський

імператорських театрів і прид­ворної музики І.Єлагін запропонував Бортнянському такі

умови роботи на батьківщині, що гарантували йому гідну реалізацію творчих намірів та прис­тойний рівень життя, композитор дав згоду повернутися до Росії. Попрацювавши декілька років у Придворній співацькій капелі, для якої він створив низку хорових творів культувого призначення, Д.Борт­нянський здобув собі нового могутнього покровителя. Ним став майбутній російський імператор, а тоді ще престолонаступник Павло Петрович (Павло І). У 1784—96 рр. Бортнянський працює "композитором і клавесинісюм", а згодом і капельмейстером у маєтках Павла Петровича в Гатчині та Павловську, де митцеві було виділено земельну ділянку під побудову влас­ної домівки.

І.Єлагін

поглядах Бортнянський у згада­не двадцятиріччя присвячує себе написанню музики.

Це — найплідніший період його творчості. В цей час написано три опери французькою мо­вою — "Свято сеньйора", "Сокіл" (обидві — 1786 р.) і "Син-суперник, або нова Стратоніка" (1787 р.), численні інструментальні твори, в т.ч. "Кон­цертна симфонія" (1790 р.), два концерти для клавічембало з оркестром, 2 квінтети для фортепіано, арфи, скрипки, альта та віолон­челі, сонати для клавіра, які по сьогодні є в репертуарі виконавців-піаністів, 2 сонати для скрипки й фортепіано... Але справжньою святою святих Бортнянського стає хорова музика — як духовна, так і світська.

для хору без супроводу ним написано по­над 100 творів!

До того ж, більшість з-поміж них — це великі багаточастинні композиції: 2 літургії і аж 67 хорових концертів. Крім цього, з-під пера композитора вийшло 7 кантат, 40 одночастинних хорових і ворів — і не лише. У згаданий відтинок часу твори Бортнянського починають привертати й увагу вітчизняних видавців. Серед перших виданих тво­рів — "Херувимська" для хору а сарреііа (1782 р.) і романс французькою мовою (1783 р.).

дирек­тором Придворної співацької капели. Відбулося це 11 листопада 1796

р. — і знову з благовоління Павла І, який вирішив долю композитора буквально за декілька днів після своєї коронації. Одночасно спеціальним указом ца­ря Бортнянський був підвищений у рангу від колезького асесора до колезь­кого радника.На зламі століть авторитет Бортнянського при дворі був настільки висо­ким, що опісля чергового двірцевого перевороту, коли на царювання зійшов Олександр І, 50-річний маестро не лише не втратив свою посаду , але й продовжував невпинно зміцню­вати власне становище у суспільстві. З 1804 р. він — почесний член Акаде­мії мистецтв у Петербурзі, з 1815 р. — член Петербурзького філармонічно­го товариства.

цензором Російської імперії. Його твори неодмінно оз­вучують найважливіші придворні

церемонії. Під час похорон Катерини II виконується його "Панахида", коронацію Павла І супроводжує хоровий концерт Бортнянського "Господи, силою твоєю возвеселится царь". Він співпрацює з «найвідомішими "офіційними" поетами Росії — Г.Державіним, М.Херасковим, В.Жуковським. На честь перемоги Росії над Наполеоном він створює широко виконувану за його життя пісню "Певец во стане русских воинов" (вірші В.Жуковського), пише масонський гімн "Коль славен" (вір­ші М.Хераскова).

його життя — першу чверть XIX ст.. Але Бортнянський

всім своїм єством залишався відданим "талантному" вісімнадцятому століттю, жодної миті, як нині здається, не розлучаючись із білою перукою та панта­лонами, піднесеним, дещо "церемонійним" пафосом спілкування. Тобто можна без перебільшення казати про те, що не лише твори Бортнянського, але й сам він як особистість становили своєрідний "культурний підсумок" XVIII ст. як для Росії, так і для України. Власне, митець і не приховував своєї "старомодності", навіть пишався нею. Хоча й був винятково самокри­тичним, усвідомлюючи те, що плину часу не зупинити.

Власних дітей у нього не було. Тому опісля смерті

митця, яка настала 10 жовтня (за старим стилем — 27 вересня) 1825 р. у Петербурзі, все його май­но перейшло у спадок удови, родовід якої теж дослідникам не відомий. Спе­ціальним царським указом вдові призначено пенсію, розмір якої дорівню­вав посадовому окладу покійного Бортнянського (а він був чималий). Відомо також, що на похорон митця з'явилося стільки людей, що до церк­ви, де його відспівували, людей довелося впускати 'за квитками. Загубилася й могила Бортнянського, що зникла разом із кладовищем на Васильєвському острові в Петербурзі. А невдовзі з аукціону було продано чималу колек­цію картин, зібрану Бортнянським протягом життя.

шанують і в Росії, і в Україні. Дослідниками переконливо

доведено, що творчість ве­ликих українських композиторів М.Березовського, А.Веделя і Д.Бортнянсь­кого мала вирішальний вплив на становлення російської хорової школи і творчого стилю багатьох російських композиторів. Те ж можна сказати про більшість західно-українських композиторів XIX—початку XX сторіччя, що зверталися до хорового жанру, — М.Вербицького, С.Воробкевича, І.Лаврівського, Я.Лопатинського, В.Матюка, Д.Січинського.