Презентация на тему Епідеміологічна характеристика групи кишкових інфекцій. Госпітальні інфекції. Профілактичні та протиепідемічні заходи

вірусних гепатитів А і Е. 3. Епідеміологія поліомієліту. 4. Епідеміологія черевного

тифу. 5. Епідеміологія сальмонельозу. 6. Епідеміологія шигельозу. 7. Епідеміологія ботулізму. 8. Визначення госпітальних інфекцій. 9. Властивості госпітальної популяції людей і збудників. 10. Механізми розвитку епідемічного процесу в лікувальних установах. 11. Кишкові, кров'яні та аерозольні внутрішньолікарняні інфекції. 12. Протиепідемічні та профілактичні заходи при внутрішньолікарняних інфекціях.

, харчовий, контактно-побутовий, чинники передачі - вода, продукти харчування,

предмети побуту, мухи. Сезонність: літньо-осіння.
Захворюваність регулюється санітарно-гігієнічними заходами та дезінфекцією.
Збудники ГКІ:
Бактерії: сальмонели, шигели, вібріони, єрсинії, ешерихії, клостридії, стафілококи і т.д.
Віруси: ротавіруси, ентеровіруси, аденовіруси, астровіруси, каліцивіруси, віруси Норфолк і Бреда і т.д.
Найпростіші: амеби, лямблії, криптоспоридії, ізоспоридії.
Грибки: кандиди, аспергіли і т.д.

ЗБУДНИК ГЕПАТИТУ А – РНК-вмісний вірус з родини Picornaviridae, роду – Enterovirus, розмір 20-27 нм, один серотип, 7 генотипів, містить НАV-Аg.
Стійкість під час кип'ятіння - 5 хвилин, інактивується в автоклаві при 120°С за 20 хв., в сухожаровій шафі – при 180°С за 60 хв., під дією хлораміну, хлорного вапна, перманганату калію - за 15 хв.
Джерело інфекції - хвора людина з різними формами захворювання, особливо з безжовтяничними і безсимптомними формами.
Інкубаційний період 7-50 днів.
Виділяється вірус з фекаліями найбільше у продромальному дожовтяничному періоді та в перші 1-3 тижні жовтяничного періоду.

контактно-побутовий.
Сприйнятливість – висока.
Потрапляння вірусу в організм викликає формування

повноцінного пожиттєвого імунітету.
Дорослі люди після 30-40 років майже не хворіють на ГА.
Основна група ризику – діти.
Спалахи у родинах, селах, у дитячих садочках, школах, інтернатах, організованих колективах.
Сезонність - осінньо-зимова.
Захворюваність в Україні становить 3,9 на 100 тис. населення.
Маркер вірусного гепатиту - анти НАV Ig М – виявляють методом ІФА.

(дожовтяничному) періоді.
2. Виявлення хворих із безжовтяничними формами.
3. Обов'язкова госпіталізація

хворих.
4. Спостереження за контактними протягом 35 днів.
5. В епідемічних осередках поточна і заключна дезінфекція.
6. Диспансеризація реконвалесцентів 1-3 міс.
7. Передсезонна вакцинація в групах ризику та на територіях ризику (вакцини Хаврікс, Аваксим, Вакта).
8. Імуноглобулінопрофілактика в групах ризику та на територіях ризику.
9. Забезпечення населення чистою питною водою.

розмір 32-34 нм, 1 серотип, 8 генотипів.
Стійкість під час

кип'ятіння - 3-5 хвилин.
Джерело інфекції: хвора людина, не виключено тварини (свині, вівці, кози, осли - не становлять суттєвої небезпеки).
Механізм передачі - фекально-оральний, основний фактор передачі - вода. Вірус виявляють у фекаліях, у крові хворого в гостру фазу можна виявити анти-НЕV IgМ. Найбільша заразність в переджовтяничному і жовтяничному періодах.
Інкубаційний період – 2-6 тижнів.
Основна група ризику - вагітні жінки та особи віком до 18-20 років. Сприйнятливість невисока, імунітет нестійкий.
 Захворювання поширене переважно в Азії, Африці, Південній Америці. Епідемії мають вибуховий характер, пов'язаний із забрудненням води під час повеней, дощів.

нервової системи та розвитком в’ялих паралічів.
Збудник – РНК-вмісний

вірус з роду ентеровірусів, родини пікорнавірусів, є поліовіруси І, ІІ, ІІІ типу.
Стійкість: в фекаліях виживає до 3-4 міс., тривало при низьких температурах, гине при кип’ятінні за 1 хв.
Джерело – хвора людина (на маніфестні і стерті форми) або носій. Вірус виділяється з носоглотки хворого до 1 тижня, з випорожненнями до 3-6 тижнів.
Механізм передачі – фекально-оральний, повітряно-крапельний (на 1 тижні).
Шляхи передачі – харчовий, водний, контактно-побутовий.

сезонність. Інкубаційний період 3-35 днів.
Лабораторна діагностика – виділення поліовірусів

із фекалій, спинномозкової рідини, змивів з носоглотки, крові - вірусологічний метод (t транспортування від 0 до +40С чи -200С).
Серологічна – РН, РЗК, РПГА в парних сироватках.
Профілактика – планова вакцинація у дитячому віці: вакцина ІПВ – в 2 і 4 міс., ОПВ – в 6 міс., ревакцинація ОПВ – у 18 міс., 6 років, 14 років.
Заходи – госпіталізація хворого, термінове повідомлення. Виписка – не раніше 40 днів від початку хвороби.
Контактних осіб – дітей до 15 років і декретованих осіб роз’єднують на 20 днів, всім контактним повторне щеплення ОПВ, медспостереження за контактними - 20 днів.

0-, H-,
Vi- антигени, ендотоксин, налічує 80 фаготипів.
Збудники

паратифів А і В – S. paratyphi А і В.
Добре зберігаються у м'ясних і молочних продуктах.
Гинуть при кип'ятінні за 1-2 хв., сонячне проміння вбиває за 4 год., чутливі до дезсередників. Витримують низькі температури.
Джерело інфекції при черевному тифі і паратифі А - хвора людина або носій, при паратифі В - тварини (телята) та людина.
Збудник виділяється з калом, сечею, слиною, потом і молоком матері з кінця інкубаційного періоду, весь гарячковий період і в періоді реконвалесценції. Інкубаційний період - 7-25 днів.
Найбільше епідеміологічне значення мають бактеріоносії, носійство може бути кишкове, сечове, жовчне.
Сезонність - літньо-осіння. Індекс контагіозності - 0,4.
Імунітет – стійкий.

– посів крові на

10-20% жовчний бульйон або середовище Раппопорта.
На 2 тижні – посів калу, сечі на середовище Ендо, Плоскірєва, Левіна, Мюллера.
Серологічні методи – РА (Відаля) з Н- і О-антигенами з 7-9-го дня захворювання, повторюють на 3-4 тижні для визначення наростання титру антитіл (від 1:200 до1:400-1:800 і >).
РПГА з цистеїном –
позитивна в титрі 1:40 і >.

дня від нормалізації температури при наявності 3-х негативних посівів

калу і сечі, одного - дуоденального вмісту;
диспансеризація перехворілих 3 місяці (через 3 місяці однократно посів жовчі, сечі, калу);
диспансеризація декретованого контингенту до 2-х років;
дезінфекція поточна і заключна;
спостереження за контактними особами 25 днів, посів калу і сечі 1 раз, реакція Vi-гемаглютинації, термометрія;
вакцинація в окремих професійних групах (хімічна сорбована вакцина, спиртова черевнотифозна вакцина);
термінова профілактика в осередках бактеріофагом і левоміцетином.

з ураженням дистального відділу кишечника, гемоколітом та інтоксикацією
Рід

Shigella родини Enterobacteriaceae, згідно Міжнародної класифікації поділяється на 4 групи:
гр. А - Shigella dysenteriae (12 сероварів)
гр. В - Shigella flexneri (6)
гр. С - Shigella bojdii (18)
гр. D - Shigella sonnei (1)

Палички з заокругленими кінцями,
2-4 мкм, не мають джгутиків, містять
термолабільний ендотоксин, О- і К-антигени.
Шигели групи А – Григор’єва-Шига виділяють екзотоксин.

субклінічною формою недуги, особливо особи, які працюють на підприємствах

харчування, водопостачання, в дитячих та лікувальних закладах, мешкають в гуртожитках, будинках для осіб похилого віку.
Виділення шигел з фекаліями продовжується весь клінічний період і триває до загоєння слизової оболонки кишечника (декілька тижнів або місяців).
Інкубаційний період - від 1 до 7 днів.
Механізм передачі – фекально-оральний, шляхи передачі – водний, харчовий, контактно-побутовий.
Фактори передачі – вода, їжа (салати, молочні продукти, брудні овочі і фрукти, напої), брудні руки, контаміновані предмети (посуд, іграшки, дверні ручки, судна, горшки), мухи (переносять на лапках фекалії).
Головним шляхом для:
ш. Григорєва-Шига є контактно-побутовий (8-10 мікр.клітин),
ш. Флекснера – водний (200-300 м.кл.),
ш. Зонне – харчовий (10 5 м.кл.).




.

років.
В 20-30 роках ХХ століття у більшості країн був

поширений шигельоз Григор’єва–Шига (спалахи в країнах Латинської Америки, Африки, Азії), смертність від нього складала 133/100 тис. населення.
В сучасних умовах в слаборозвинутих країнах переважає шигельоз Флекснера, у Европі – шигельоз Зонне.
В Україні захворюваність спорадична, бувають молочні спалахи шигельозу Зонне.
В багаторічній динаміці є періодичні підйоми через 18-20 та 2-3 роки.
В річній динаміці сезонне підвищення у липні-серпні – шигельоз Флекснера, у серпні-жовтні – шигельоз Зонне.
Лабораторна діагностика шигельозів:
Посів калу на середовище Ендо, Левіна, Плоскірєва.
РПГА з шигельозним діагностикумом в динаміці.
ІФА, ПЛР.

води від фекального забруднення взагалі і від забруднення фекаліями

хворих і носіїв особливо;
в осередку інфекції проводиться дезінфекція - поточна і заключна;
спостереження за контактними особами до 7 днів;
бакпосів калу у контактних декретованих осіб і організованих дітей;
для екстренної профілактики використовується бактеріофаг;
виписка хворих не раніше 3 дня клінічного одужання, 1-2 кратний негативний посів калу через 2 дні після закінчення курсу лікування;
диспансеризація – 2-6 місяців.

кишки, інколи з генералізацію інфекції та сепсисом.
Збудник сальмонельозу

- бактерія родини Enterobacteriaceae, роду Salmonella, має 2200 сероваріантів, термостабільний О-антиген та Н-антиген.
Найчастіше сальмонельоз в Україні викликають S. typhimurium, S. enteritidis, S. сholeraesuis.
Основним джерелом сальмонельозу є велика рогата худоба, свині, водоплаваючі птахи.
Фактори передачі – яйця птиці, м'ясний фарш, вода, забруднена стоками з фермерських господарств, бойні.
Джерелом можуть бути і люди зі стертими та легкими формами, носії. Вони можуть викликати спалахи на харчових підприємствах, в пологових будинках, лікувальних закладах.
Виділяється збудник з сечею, калом, грудним молоком.

клінічного одужання і негативного результату одноразового бактеріологічного посіву калу,

взятого через 2 дні після закінчення лікування. До роботи допускають відразу.
Представників декретованих груп виписують після дворазового посіву калу та сечі з інтервалом 1-2 дні. Вони підлягають спостереженню до 3 міс. із щомісячним бактеріологічним дослідженням.
Загальні профілактичні заходи проводять спільно із санітарно-епідеміологічною і ветеринарною службами.

розвитком дихальної недостатності.
Збудник – Clostridium botulinum - облігатний анаероб

– має вегетативну і спорову форми. Основні типи – А, В, Е.
Спори гинуть тільки при автоклавуванні.
Вегетативні форми гинуть при кип’ятінні за 5 хв.
Вегетативна форма виділяє сильний екзотоксин, який руйнується при кип’ятінні за 20 хв.
Резервуар і джерело – грунт, дикі і домашні тварини, риба, птахи, люди, із кишечника котрих виділяються спори. Хвора людина не є джерелом інфекції.
Механізм передачі – фекально-оральний, шлях - харчовий, фактори передачі – харчові продукти, в яких є токсин – консерви виготовлені в домашніх умовах (гриби, паштети, тушонка), ковбаси, в’ялена і копчена риба.

на вегетативну форму і починає виділяти дуже сильний екзотоксин.

Людина заражається при споживанні продукту з токсином.

діагностика: бакпосіви промивних вод шлунку, блювотних мас, фекалій, залишків

продуктів на бульйон Хоттінгера, середовище Кітта-Тароцці; кров на реакцію нейтралізації ботулотоксину на піддослідних мишах.
Профілактика – технологія виготовлення консервованих продуктів, відбраковка бомбажних банок.
Протиепідемічні заходи – обов’язкова госпіталізація хворих, екстренне повідомлення.
Епідобстеження осередку – виявлення фактора передачі, вилучення із торгової мережі заражених продуктів, їх знищення.
Екстренна профілактика – протиботулінічна сироватка контактним особам, медичне спостереження – 10 днів.

інфекційне захворювання пацієнта чи медичного працівника, яке виникає внаслідок

зараження в лікувально-профілактичному закладі, а також випадки неконтрольованого занесення інфекції у стаціонар поступаючими хворими.
Класифікація внутрішньолікарняних інфекцій:
інфекції дихальних шляхів (грип та ГРЗ, кір, дифтерія, вітряна віспа, менінгококова інфекція);
кишкові інфекції (сальмонельоз, колі-ентерит, шигельоз, ротавірусна інфекція, ентеровірусна інфекція).
кров’яні інфекції (ВІЛ, гепатити В, С, Д, геморагічні гарячки);
гнійно-септичні інфекції (стафілококова, синьогнійна, протейна, колі-інфекція).

імунітету, підвищеною сприйнятливістю до патогенних, умовно-патогенних та опортуністичних інфекцій;
сформованими

додатковими вхідними воротами для збудників (операційні рани, травми, місця ін’єкцій, катетеризація кровоносних судин, сечовивідних шляхів, інтубація дихальних шляхів, назогастральні зонди);
великим прошарком надзвичайно ослаблених людей похилого і старечого віку, недоношених дітей, дітей з вадами розвитку.

до антисептиків і дезінфектантів,
підвищеною вірулентністю (має здатність активно розмножуватись

в організмі ослабленого хворого),
ураження викликається малими інфікуючими дозами,
здатністю до епідемічного поширення в умовах стаціонару,
за межами стаціонару швидко припиняє свою циркуляцію.

Госпітальна популяція збудника – це штами збудників, які виділяють від хворих в стаціонарі, набули паразитичних властивостей, адаптувалися до умов стаціонару і викликали не менше 2-х клінічно виражених випадків госпітальних інфекцій.

перебування хворих у стаціонарі в тісному контакті;
малі приміщення, велика

кількість хворих у палаті;
один туалет на відділення;
недоліки поточної дезінфекції;
порушення асептики і антисептики;
плинність контингенту хворих (поступлення нових сприйнятливих людей і нових джерел інфекції);
сформоване стійке носоглоткове, кишкове, нашкірне носійство госпітальних штамів мікроорганізмів, що забезпечує повітряно-краплинну та контактну передачу збудників дихальних, кишкових та гнійних інфекцій.

різними механізмами:

Екзогенне зараження: збудник потрапляє в організм ззовні (кишкова

інфекція, ранева інфекція, вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція ).

Ендогенне зараження: збудник перебуває в латентних вогнищах, але може активуватися та викликати місцеві (пієлонефрит, холецистит, пневмонія тощо) та генералізовані інфекції (сепсис, бактеріальний ендокардит).

Аутоінфекція: збудник перебуває в притаманних йому органах як сапрофіт (у носоглотці, кишечнику, сечовивідних шляхах), але може бути занесений в незвичайні місця перебування при інвазивних методах лікування чи діагностики і викликати захворювання - операції на кишках, катетеризація сечових шляхів чи цистоскопія і т.д.

шлях передачі – руки здорових людей (медичного персоналу) після

дотику до контамінованих об’єктів зовнішнього середовища заносять збудника в організм хворого, за яким вони доглядають;
2) парентеральний шлях передачі:
переливання крові (зараження на вірусні гепатити В, С, Д, ВІЛ – інфекцію);
зараження під час медичних маніпуляцій (катетеризація сечового міхура, судин, ендоскопічне дослідження);
зараження через інструменти, перев’язки – сприяють заносу гнійно-септичної інфекції.
3) додаткові вхідні ворота (наприклад, виділення з дихальних шляхів викликають раневу інфекцію).

сальмонельоз і колі-ентерит, як правило, серед дітей та новонароджених.

Шигельоз як госпітальна інфекція, має значення для психіатричних лікарень.

Збудником госпітального сальмонельозу є, в основному, Salmonella typhimurium.
Сальмонели госпітального штаму:
резистентні до антибіотиків,
нечутливі до бактеріофагів,
зараження малими дозами через фактори передачі, на котрих збудник не накопичується,
підвищена вірулентність для людей (в той же час слабка вірулентність для мишей),
антигенна структура відрізняється від негоспітальних штамів (нова плазмідна характеристика).

відсутність зв’язку з харчовими продуктами (особливо наглядно серед грудних

дітей) чи з водою;
висока контамінованість багатьох об’єктів, яких торкався хворий та обслуговуючий персонал;
високий ступінь збереження на об’єктах зовнішнього середовища (виявляють біля ліжка хворого – тумбочка, стінка біля ліжка, чисте судно біля ліжка, полиця, де зберігаються медикаменти, поверхня флакона з рідиною для ін’єкцій, з бікса, зі стола з дезінфектантами);
при заборі змивів з об’єктів вони позитивні там, де торкався тільки персонал, де тільки матері - змиви від’ємні.

описана на основі госпітальних спалахів.

Кишкові палички, які викликають

патологічний процес у кишечнику підрозділяють на 3 групи:
ентеропатогенні кишкові палички (ЕПКП), вегетація котрих в тонкому кишечнику, головним чином, у дітей до року, веде до розвитку колі-ентериту;
ентероінвазивні дезинтерієподібні кишкові палички, які викликають патологію у дистальному відділі товстого кишечнику (хворіють частіше дорослі);
ентеротоксигенні кишкової палички, викликають холероподібний ентерит.
Вражає дітей до року, частіше – новонароджених до 2 місяців життя.
Спалахи в пологових будинках (О111, О55, О33, О26, О18, О118).
Шлях передачі контактно-побутовий.
Хворіють недоношені діти, на штучному вигодовуванні.

кишкових інфекцій

1. Заклад закривають на карантин.
2. Всіх пацієнтів

та медичний персонал перевіряють на носійство – проводять посіви випорожнень калу і сечі.
3. Всіх пацієнтів із негативними посівами виписують додому, перевід їх у інші лікувальні заклади чи відділення забороняється.
4. Виявлених хворих та носіїв переводять в інфекційну лікарню.
5. У відділенні роблять багаторазову заключну дезінфекцію з наступним косметичним ремонтом (побілка стін, фарбування панелей, підлоги) - в разі сальмонельозу.
6. При колі-ентериті і шигельозі обмежуються одноразовою заключною дезінфекцією.

в пологовий будинок чи педіатричний стаціонар медпрацівника перевіряють на

кишкове і носоглоткове носійство патогенних та умовно-патогенних мікроорганізмів, а далі обстежують 1 раз в 6 місяців.
2. В породіль також беруть посіви випорожнень, а за наявності кишкових розладів їх ізолюють в обсерваційному відділенні.
3. У всіх дитячих стаціонарах при плановій чи ургентній госпіталізації беруть посіви випорожнень на кишкову групу інфекцій. За наявності проносу – дитину ізолюють у боксі.
4. Суворе виконання правил санітарно-протиепідемічного режиму: персонал повинен мити руки з милом і обробляти 0,2% хлоргексидином перед годуванням дитини та після догляду за нею.
5. Увесь посуд підлягає дезинфекції кип’ятінням. Кожні три години кварцування приміщень та вологе прибирання із застосуванням дезрозчинів.
6. У психіатричних клініках, притулках для неповносправних та в хосписах поступаючим пацієнтам беруть посіви калу.

хворим, носієм) через виключну активність механізму передачі можуть розповсюджуватись

дуже швидко.
В дитячих стаціонарах небезпечні всі респіраторні інфекції, у дорослих стаціонарах можуть отримати розповсюдження грип та інші ГРВІ, кір, вітряна віспа, в рідкісних випадках – менінгококова, стрептококова інфекції, дифтерія.
Занесення інфекції може пройти не поміченим, коли хворий поступає в інкубаційному періоді або з легкими або атиповими формами.
Можуть занести інфекцію медичні працівники, які хворіють на ГРЗ та продовжують працювати, або носій менінгокока, дифтерії серед персоналу.
Розповсюдженою клінічною формою респіраторної ВЛІ є стрептококові захворювання. До них відносяться скарлатина, ГРЗ, гострий тонзиліт, бронхіт, пневмонія.

ізоляція і перевід заразних хворих в інфекційне відділення.
Контактних ізолюють,

при можливості виписують додому і спостерігають упродовж максимального інкубаційного періоду.
Уведення імуноглобулінів або термінова вакцинація нещеплених дітей, які перебували в контакті з хворими на дитячі інфекції (за відсутності протипоказів).
Заключна дезинфекція при дифтерії, скарлатині.
Контактним - посів слизу з ротоглотки на збудника дифтерії, а з носоглотки на менінгокок. Виявлених носіїв санують в умовах інфекційної лікарні.
Поступаючим дітям беруть посіви на дифтерію, менінгокок, при наявності кашлю - на кашлюк.
Ізоляція поступаючих дітей, що перебували в контакті із хворими до госпіталізації (діти, які перебувають в інкубаційному періоді).

клінічно проявляються гнійно-запальними процесами в різних органах і тканинах

і викликаються багатьма мікроорганізмами.
Перелік захворювань, які відносяться до ГСІ, включає декілька десятків нозологічних форм із різних класів.
І клас. Інфекційні захворювання і паразитарні захворювання – сепсис, бешиха.
VI клас. Захворювання нервової системи – гнійні менінгіти.
VII клас. Захворювання системи кровообігу – гострі міокардити, гострі ендокардити, гострі перикардити.
VIII клас. Захворювання органів дихання – пневмонія, абсцес легень.
IX клас. Хвороби органів травлення – перитоніт.
X клас. Хвороби сечової системи – пієлонефрит, абсцес нирки, цистит, уретрит, уросепсис.
XI клас. Післяпологові ускладнення – мастит, ендометрит.
XII клас. Хвороби шкіри і підшкірної клітковини – флегмона, абсцес, піодермія.
XIII клас. Хвороби кістково-мозкової системи – гострий артрит, остеомієліт, травми і ускладнення після хірургічних втручань – нагноєння рани, ложа кардіостимулятора.

всіх мікроорганізмів шляхом дії на них фізичних або хімічних

агентів.
Це основа асептики – системи заходів щодо запобігання ВЛІ.
У ЛПЗ стерилізації підлягають вироби медичного призначення багаторазового використання, що контактують з рановою поверхнею, кров’ю, слизовими оболонками людини.
Вироби одноразового використання і стандартні розчини для внутрішньовенного введення стерилізуються виробником.
Основою високої ефективності стерилізації у централізованій стерилізаційній (ЦС) є поточність технологічного процесу.

відділеннях ЛПЗ, після якої медичні вироби відправляються в ЦС.

Другий етап - передстерилізаційна очистка предметів від крові, жирових і білкових забруднень, залишків лікарських препаратів, котра повинна бути максимально механізована.
Ручна очистка включає в себе: ополіскування у проточній воді; замочування у 0,5% розчині мийного засобу, змішаного 1:1 з 6% перекисом водню, можлива обробка ультразвуком у мийному розчині; миття кожного інструменту щіткою у мийному розчині; ополіскування проточною і дистильованою водою; вакуумна сушка.
Після просушування підготовлені предмети упаковують і поміщають у бікси.

допомогою бензидинової або амідопірінової проби, залишки мийних засобів визначають

фенолфталеїновою пробою.

Третій етап – стерилізація - здійснюється одним із наступних методів: фізичним або хімічним.
До фізичних методів відносяться: обробка сухим гарячим повітрям (сухожарова шафа), парою під тиском (автоклав), ультразвуком; інфрачервоне і радіаційне опромінення, фільтрування через спеціальні фільтри.
До хімічних методів відносять газовий (окисом етилену чи бромідом метилу) та обробку хімічними агентами (6% розчин перекису водню, 1% розчин дезоксону, надоцтова і надмурашина кислота).
Після хімічної стерилізації вироби підлягають дегазації або відмиванню від хімічних агентів у стерильній воді.

ЛІТЕРАТУРА
1. Епідеміологія / За ред. проф. І.П.

Колеснікової – Вінниця Нова Книга, 2012 – 570 с.
2. Виноград Н.О. Спеціальна епідеміологія: навч. посіб. / Н.О. Виноград, З.П. Василишин, Л.П. Козак. – К.: ВСВ «Медицина», 2014. – 344 с.
3. Б.М. Дикий, Т.О. Нікіфорова. Епідеміологія. - Івано-Франківськ, 2006.