Презентация на тему Політика доходів і оплата праці

доходів через держбюджет шляхом диференційованого оподатковування різних груп одержувачів

доходу і соціальних виплат населенню. При цьому значна частка національного доходу переходить від шарів населення з високими доходами до шарів з низькими доходами.

підвищення доходів незаможних шарів населення, створює умови для нормального

відтворення робочої сили, сприяє ослабленню соціальної напруженості і т.д. Ступінь впливу держави на процес перерозподілу доходів можна вимірити обсягом і динамікою витрат на соціальні цілі за рахунок центрального і місцевого бюджетів, а також розміром оподатковування доходів.

суб’єктів господарювання (трудових колективів) забезпечується передусім формуванням належних індивідуальних

і колективних матеріальних стимулів, провідною формою реалізації яких є оплата праці різних категорій персоналу.

правило, у грошовому виразі, що його за трудовим договором

власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

додаткової оплати праці. Розміри оплати найманого працівника залежать від

результатів його праці з урахуванням наслідків господарської діяльності підприємства.

виконує свої основні функції – відтворювальну, стимулюючу, регулюючу і

соціальну.

оплати праці спонукати кожного працівника до найефективніших дій на

своєму робочому місці.
Регулююча функція оплати праці реалізує загальновживаний принцип диференціації рівня заробітку за фахом і кваліфікацією відповідної категорії персоналу, важливістю та складністю трудових завдань.
Соціальну функіцю заробітної плати спрямовано на забезпечення однакової зарплати за однакову роботу; вона має поєднувати державне і договірне ї регулювання, а також реалізовувати принцип соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

праці можлива за умови формування й послідовного здійснення науково

обгрунтованої її політики як на макрорівні (держава, галузь, регіон), так і на мікрорівні (підприємство, організація, їхні підрозділи).

договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, тобто на

підставі укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:
- міжгалузевому (генеральна тарифна угода);
- галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіональна тарифна угода);
- виробничому (тарифна угода як складова частина колективного договору).

переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

на виробничому рівні є:
форми й системи оплати праці, що

застосовуються для різних категорій та груп працівників;
мінімальна тарифна ставка, диференційована за видами (типами) виробництв у межах рівнів, передбачених генеральною тарифною угодою для відповідних видів (типів) виробництв галузі (підгалузі);
розміри тарифних ставок за розрядами робіт і посадових окладів відповідних категорій працівників;
види і розміри доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат та умови їхнього надання;
умови оплати праці за роботу в надурочний час, за простої, які мали місце не з вини працівника, за виготовлення продукції, що виявилася бракованою не з вини працівника, тощо.

й договірному регулюванні її абсолютного рівня та механізмі визначення

індивідуальної заробітної плати всіх окремих категорій працівників (робітників, спеціалістів, службовців, керівників) підприємств та установ різних форм власності.

працівників різної кваліфікації. Вона є, власне, переліком тарифних розрядів

і відповідних тарифних коефіцієнтів.

абсолютна величина визначається згідно зі встановленим державою мінімальним розміром

заробітної плати, тобто таким, що нижче за нього вже не можна платити працівникові за виконану норму робочого часу. До цього необхідно додати, що у мінімальну заробітну плату не включають доплати, надбавки та компенсаційні виплати. Відтак розмір оплати праці не може бути нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати навіть за невиконанням норм виробітку чи виготовлення бракованої продукції.

господарювання (колективної діяльності) здійснюється за встановленими державою посадовими окладами

з урахуванням застосовуваної системи стимулювання високоефективної роботи чи за контрактною (договірною) системою роздержавлених підприємств (організацій) та інших підприємницько-комерційних структур.

праці є її державне та договірне регулювання. Метою державного

регулювання заробітної плати є створення умов для виконання заробітною платою її основних функцій, перш за все відтворювальної і соціальної. Державна політика оплати праці спрямована перш за все на реалізацію права найманого працівника на отримання заробітної плати, розмір якої забезпечував би йому і його сім'ї належний рівень життя, та на дотримання об'єктивності і соціальної справедливості.

залежить від впливу різноманітних чинників.

Мінімальна заробітна плата – це

законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може проводитись оплата за виконану роботу протягом певного періоду часу.

Ринкова економіка, орієнтуючи населення на підвищення свого добробуту, насамперед

за рахунок росту трудової активності, ініціативи і підприємництва, поряд з підтримкою соціально незахищених груп населення вимагає державних гарантій забезпечення мінімуму споживання для всіх громадян. В економічно розвитих країнах політика в області доходів населення є одним з найголовніших елементів управління економікою. В основі розробки цієї політики лежать поточні оцінки і прогнозування рівнів, динаміки і структури доходів, що приймаються в увагу урядовими і підприємницькими колами.
Отже, політика оплати праці підприємств, організацій формується і реалізується у межах чинного законодавства і має враховувати стратегічні та тактичні цілі діяльності конкретних суб'єктів господарювання, їх галузеву специфіку, абсолютні розміри, географічне розміщення, ступінь міжнародної інтеграції, рівень соціального розвитку трудового колективу.

Висновок